Право після розірвання шлюбу
Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Відповідно до статті 76 Сімейного кодексу України, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги. Умовою є те, що колишній чоловік чи колишня дружина може надавати таку матеріальну допомогу.
Людина має право на утримання і тоді, коли вона отримала інвалідність після спливу 1 року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка/колишньої дружини під час шлюбу.
Якщо на момент розірвання шлюбу жінці/чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, вони також матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як 10 років.
Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік/колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. У цьому випадку право на утримання триває протягом 3 років від дня розірвання шлюбу.
Як вказано у статті 78 Сімейного кодексу, подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та терміни виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
У випадку невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Право одного з подружжя на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ст. 82 Сімейного кодексу України).
