Вишнівська сільська рада об’єднана територіальна громада

Волинська область, Любомльський район

Римачі

Територія сучасного села Римачі була заселена людьми в епоху енеоліту-бронзи, про що свідчать численні археологічні матеріали.

В писемних джерелах перша писемна згадка про село Римачі датується 1442 роком. Відомо, що серед ряду сіл, переданих тоді польським королем Владиславом ІІІ Варненчиком (1424-1444) у володіння Кристину з Вільчиполя було і це село.

Назва села цікава. Існує версій її тлумачення, пов’язана з легендою, про те, що один чоловік ходив до Риму на поклоніння Папі Римському. Після повернення з Риму поселився на місці, де зараз Римачі. Довкола його садиби побудували свої житла інші люди. Так виник населений пункт Римачі, назва якого походить від слова «Рим». Проте в історичних джерелах підтвердження цьому факту немає.

Однією із версій назви села може бути назва ремесла, яким ймовірно займались місцеві мешканці. Мова йде про лимарство або римарство (на пол. мові rymarstwo) — це давній кустарний промисел пов’язаний з виробництво з вичиненої шкіри-сириці дрібних шкіряних речей (кінської збруї, ременів, гаманців). У XVI ст. населений пункт входить до складу Любомльського староства. Згідно люстрції 1564 року тут мешкало 17 кметів, які платили по 6 грошів податку щорічно, діяв фільварок, корчма.

24 жовтня 1599 року датовано надання польським королем Сигізмундом ІІІ шляхтичу Мартинові Красицькому села Римачі разом з іншими населеними пунктами, що відносились тоді до Любомльського замку.

На початку XVII ст., після прийняття унії, в околицях населеного пункту відбулося протистояння між місцевими православними та католиками. З 1659 року с. Римачі, у складі Любомльського староства, належало до володінь гетьмана Івана Виговського, а з 1680 року - у власності польського коронного гетьмана, краківського воєводи Дмитра-Юрія Корибута Вишневецького.

З другої половини XVIII ст. «деревня Римачі» була в підпорядкуванні великого коронного гетьмана Браницького. Після Третього поділу Польщі в 1795 році село увійшло до складу новоствореного Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.

Під час французько-російської війни 1812 року в районі населеного пункту відбулись невеликі збройні сутички між австро-саксонськими та російськими військами.

У 1849 році, після конфіскації земель у графів Браницьких, через польське повстання, селяни Римачів стають державними. У другій половині XIX ст. населений пункт увійшов до складу Бережецької волості Володимир-Волинського повіту. В ті часи більшу частину населення складало польське населення, яке здебільшого було католиками, а православні були приписані до церкви сусіднього с. Бережці. В 1892 році в Римачах було відкрито церковну школу грамоти.

Відомо, що на початку ХХ ст. в селі проживало близько тисячі мешканців. Перед Першою світовою війною у Римачах була невеличка католицька капличка та планувалось спорудження філіального костелу. В період Першої світової війни населення було евакуйоване до Катеринославської губернії Російської імперії. Населений пункт був зайнятий австро-угорськими військами. В цей час було відкрито польську школу.

В період ІІ Речі Посполитої с. Римачі входило до складу Бережецької гміни Любомльського повіту Волинського воєводства. На 1921 рік тут проживало 1233 жителі. Пізніше, у 1929-1930 роках, відбулося переміщення села: частину мешканців виселили на хутори Стружки, Підрудівка, Зарудівка, Почернів'я, Підострови, Ягодин.

В 1934 році в селі було закінчено будівництво мурованого римо-католицького костелу св.Ізидора Орача. В цей час в селі діяла семикласна польська школа.

З початком Другої світової війни у 1939 році,  Римачі окупувала Червона Армія. 1941 року після нападу фашистської Німеччини на СРСР територія Римачівської сільської ради стала ареною жорстоких боїв. У перші дні війни відзначились бійці 9-ї Бережецької застави, які першими прийняли бій. У 1943 році село стало осередком Армії Крайової 27-ї Волинської піхотної дивізії, очолений Казимиром Філіповичем (псевдонімом "Корда). Довколишні населені пункти сильно постраждали внаслідок українсько-польського протистояння тих років. Загалом за період окупації фашистами в Римачах і Бережцях було вбито близько 277 чоловік, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 202 особи, знищили 185 житлових будинків. На парафіяльному цвинтарі на схід від залізничного вокзалу Ягодин знаходиться кладовище солдатів 27-ї Волинської піхотної дивізії, відновленої в 1994 році, на якій поховано близько 150 осіб, які загинули в квітні 1944 р. 19 липня 1944 року Римачі і Бережці були відвойовані військами 1-го Білоруського фронту.

Після зайняття населеного пункту радянськими військами, населення села збільшилося за рахунок примусового переселення з хуторів, яке проводили в рамках колективізації та з метою ліквідації бази підтримки УПА. Зникли сусідні села Купрачі, Теребейки та Ягодин. Тут організовано колгосп, відкрито школу, дитячий будинок для сиріт, відділення зв'язку, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт тощо.

Після проголошення незалежності України с. Римачі увійшло до складу Вишнівської сільської ради. Згодом - центр Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області. З 2017 року село  Римачі в ході реформи місцевого самоврядування увійшло до складу Вишнівської сільської ради

Костел св. Ізидора

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Перед Першою світовою. війною у Римачах була невеличка капличка та планувалось спорудження філіального костелу. Проте лише 1 серпня 1926 року було створено комітет зі спорудження святині, який для початку вирішив збудувати тимчасову дерев’яну капличку. Її було освячено 12 квітня 1927року. 21 червня 1928 року костельний комітет отримав проект храму, виготовлений інженером Тадеєм Крафтом із Ковеля. 19 травня 1929 року єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич освятив закладений ще в грудні 1928 року фундамент та наріжний камінь майбутньої святині.

Цікаво, що будівельні роботи проводились нелегально, оскільки відповідні державні органи лише 25.03.1930р. затвердили проект храму та 31.03.1930р. дали дозвіл на його будівництво. Завершили спорудження храму у 1933 році, його освятив 8 грудня Любомльський декан о. Стефан Ястжембський, проте оздоблення костелу та його оснащення тривало далі. До того ж через брак коштів так і не були добудовані вежі та огорожа. 19 травня 1939 року єпископ Стефан Вальчикевич освятив два нових відлитих у Перемишлі дзвони, розміщених у дерев’яній дзвіниці. Перед Другою світовою війною парафія у Римачах була найбільшою у деканаті - обіймала півтора десятка сусідніх сіл та нараховувала близько трьох тисяч прихожан.

Після війни радянська влада спочатку перетворила храм на сільський клуб, а потім - на колгоспний млин та зерносховище. Після розпаду СРСР планувалась повна реставрація костелу, проте вона обмежилась лише частковим ремонтом. З 1996 року у святині відправляли богослужіння, проте внаслідок відсутності місцевих вірних 2010 року її передали Українській Православній Церкві Київського патріархату (згодом Православній церкві України). 25 серпня 2010 року архієпископ Луцький і Волинський Михаїл освятив колишній костел св.Ізидора як церкву святих Петра і Павла. Проте у разі потреби (наприклад, для паломників із Польщі) за дозволом служителів Православної церкви України католики проводять богослужіння.

Школа

Школа в Римачах була утворена на початку ХХ століття і діяла впродовж Першої світової війни. У селі за часів Другої Речі Посполитої була збудована типова семирічна школа, в якій навчання велося польською мовою. Цей навчальний заклад існував з 1935 року по 1939 рік, директором його був Юзеф Єж.

У роки війни шкільне приміщення було частково пошкоджено. Після ремонту у 1944 році у ньому розмістився дитячий будинок, директором якого став Липа Сергій Іванович. З 1956 року дитячим будинком керував Гриценко Трохим Іванович. У 1962 році директором стала Ніна Тимофіївна Митрофанова.

У повоєнні роки після репатріації польського населення Римачі поповнюються новими жителями – українцями та росіянами. Українська школа почала функціонувати з 1944 року. На той час школа була початковою. Перша вчителька, Баранська Катерина , вела чотири класи. Кількість учнів сягала п’ятдесяти. Навчання проводилось у дві зміни.

У 1946 році початкова школа була реорганізована в семирічну. За направленням районного відділу освіти, першим директором став Кошовий. Разом з ним були вчителі: Радченко Олександра Антонівна та Левенцова В.С. Навчання велося у чотирьох пристосованих приміщеннях.

З 1948 року по 1958 рік учні навчалися у трьох приміщеннях, розташованих на півкілометровій зоні одне від одного.

У 1958 році на кошти, виділені на капітальний ремонт, було збудовано шкільне приміщення на шість кімнат. Цього ж року семирічну школу реорганізовано в середню.

У 1965 році силами працівників школи збудовано ще одне типове приміщення на дві класні кімнати. Відтоді навчання велося у трьох приміщеннях, які знаходились на одному подвір’ї .

У 1969 році дитячий будинок був розформований, а його приміщення передано Римачівській школі. З 1969 по 1971 рік проводиться ремонт, а в літній період тут працював обласний військово – патріотичний табір.

З 1950 по 1974 рік на посаді директора школи перебував Булига Василь Якович.

Директором Римачівської школи у 1974 році була призначена Митрофанова Ніна Тимофіївна. У 1986 році її змінив на посаді Дячук Володимир Іванович , а з 1989 року школою керувала Тетерчук Олена Павлівна.

З вересня 2011 директором призначено Іщенко Тетяну Василівну. З січня 2019 року директором стала Корнелюк Наталія Яківна.

Залізниця

Рішення про будівництво дороги було прийняте в Петербурзі в лютому 1873 року у Міністерстві комунікацій. Розпочате будівництво в кінці 1874 року. Фінансували будівництво приватні підприємці. Нова залізниця отримала назву Привіслянська. Вона брала свій початок від м. Ковель і проходила через м. Люблін, Варшаву, Дзялдово. Залізниця була побудована за рекордний трьохрічний час та урочисто відкрита 24 липня 1877 року.

На відрізку від Ковеля до кордону з Королівством Польським по річці Зх.Буг було три станції – у м. Мацеїв (нині смт. Луків), м. Любомль та с. Ягодин. Станції в Мацеєві та Любомлі були дерев’яні, двоповерхові. У с. Ягодин у 1907 році була побудована мурована одноповерхова станція. На початку ХХ ст. ст.Любомль перейменована на станцію Завалля. Свою назву вона отримала від села Завалля, яке на той час було окраїною Любомля, а в 1934 році увійшло в його склад.

Місцеві жителі розповідають, що деякі пасажири часто плутали міста Любомль і Люблін, сходивши в Любомлі, тому вирішено було дати нову назву станції .

Із спогадів сестри Лесі Українки Ольги Косач-Кривенюк, цією дорогою їхали по Любомльщині родина Косачів і Леся Українка в липні 1892 року із Ковеля до Ягодина.

Активно станція Любомль використовувалась в роки Першої світової війни. Збереглись фото із аваріями потягів на станції в 1916 році.

В міжвоєнний період від ст. Дорогуськ до ст.Ковель прокладена друга вузька колія європейського стандарту. Враховуючи, що залізниця мала стратегічне значення службовцями на ній були тільки поляки.

З приходом радянської влади у 1939 році відрізок залізниці від кордону по р. Буг був відрізаний від Привіслянської залізниці і приєднаний до Південно-Західної залізниці.

Готуючись до війни від ст. Любомль в 1940 році по західній околиці міста була прокладена вузькоколійка, яка протягувалась поза селами Запілля, Головно до Старовижівського р-ну для вивозу лісу. Але ці роботи до початку війни не були закінчені і після війни не відновлювались.

Під час боїв в липні 1944 року радянська авіація знищуючи скупчення німецьких військ на ст. Любомль повністю розбомбила приміщення станції і водонапірну башту. Після війни побудоване нове, муроване, одноповерхове приміщення станції, але менших розмірів.

Після зайняття району радянськими військами на р. Буг в районі Ягодина був побудований новий металевий залізничний міст, який був демонтований у Німеччині і перевезений в СРСР, розділений пізніше на два мости.

До кінця 1950-х рр. залізнична гілка з Любомля була для жителів району основним сполученням з м. Ковель, Луцьк. Станція Любомль мала зупинки пасажирських поїздів, як їхали за кордон. Значно збільшились об’єми перевезення різних вантажів та товарів. Привозилось вугілля, будівельні матеріали, вивозили - ліс, продукцію, яка виготовлялась в районі. В 1960-х рр. залізнична гілка в м. Любомль була побудована до місцевої військової частини.

З розпадом СРСР значно скоротились обсяги перевезення товарної продукції. У зв’язку із зменшенням пасажирів, які надали перевагу автомобільному транспорту, зупинки міжнародних пасажирських поїздів на ст. Любомль відмінено. Разом з тим почав ходити дизель Ягодин-Ковель, який має в межах Любомльського р-ну зупинки – Ягодин, Любомль, Скиби, Підгородно, Руда. За післявоєнний період ділянка залізниці Ковель-Ягодин змінювала свою назву, і нині відноситься до Рівненської дирекції залізничних перевезень Львівської залізниці.

Ягодинська митниця.

Після зайняття району радянськими військами в липні 1944 року і їх подальшому просуванню по території Польщі, постало питання організації митниці на кордоні із сусідньою державою.

Наказом Головного Митного Управління НКЗТ-СРСР, № 120/к від 22 жовтня 1944 року призначений перший начальник Ягодинської митниці — А. Остапков.

Згідно з наказом Народного комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР в листопаді 1944 року була створена Ягодинська митниця. 18 грудня 1944 р. тимчасово був відкритий митний пост “Вовчий Перевіз”

Митниця діяла відповідно до кодексу СРСР про митниці, затвердженого постановою ЦВК і РНК від 19 грудня 1928 р. Відповідно до наказу Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР від 27 квітня 1955 р. № 202 Ягодинську митницю перетворено в митний пост Брестської митниці. Згідно з наказом Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР від 30 червня 1958 р. № 172 митний пост знову перетворено в митницю. Здійснювала на кордоні контроль за виконанням закону про монополію зовнішньої торгівлі СРСР.

Згідно з наказом ДМСУ від 20 грудня 1996 р. № 564 «Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби України» на базі Волинської, Ковельської, Луцької та Ратнівської митниць утворена Волинська митниця. Зоною Волинської області діяльності митниці визначена Волинська область. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 19 березня 1999 р. № 163 «Про реорганізацію митних органів» Волинську митницю було ліквідовано і створено Волинську обласну митницю та Ягодинську митницю. Відповідно до наказу ДМСУ від 26 квітня 2000 р. № 237 «Про перейменування Волинської обласної митниці» Волинська обласна митниця перейменована у Волинську митницю. Підпорядковувалась Західній регіональній митниці, з 2005 р. – Державній митній службі України, з 2006 р. – Західній регіональній митниці і т.д. Виконувала такі основні функції: контролювала дотримання суб’єктами ЗЕД та громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон; здійснювала митний контроль, оформлення товарів та інших предметів; перевіряла відомості, заявлені у вантажній митній декларації при митному оформленні товарів; нараховувала та справляла у зоні своєї діяльності митні платежі та збори; забезпечувала контроль за доставкою вантажів у інші митні органи; забезпечувала функції валютного контролю та контролю за термінами повернення в Україну імпортної частини бартерних угод.

Згідно з наказом ДМСУ від 13 липня 2010 р. № 751 «Про оптимізацію структури митних органів, розташованих на території Волинської області» з 27 жовтня 2010 р. припинено діяльність Волинської митниці шляхом приєднання її до Ягодинської митниці, яку визначено правонаступником Волинської митниці.

У зв’язку із реформами в галузі митниця часто міняла свій статус та підпорядкування.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», утворено, зокрема, Волинську митницю ДФС. Тоді ж розпочато реорганізацію Ягодинської митниці Міндоходів шляхом приєднання до Волинської митниці ДФС

Відповідно до наказу ДФС від 9 вересня 2014 року у Волинській митниці ДФС серед інших створено митний пост «Ягодин» як відокремлений структурний підрозділ. Загалом, сьогодні митні органи продовжують виконання трьох основних функцій – фіскальної, інформаційної та правоохоронної. Фіскальна функція полягає в зборі мита за експортно-імпортні операції, а також в оформленні документів юридичних та фізичних осіб, яке обкладається митним збором; інформаційна – у зборі й обробці інформації, поширенні статистики серед відповідних державних структур; правоохоронна функція реалізується шляхом боротьби зі злочинністю, передусім із контрабандою.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь